Михайло Сагайдак, людина, без якої неможливо уявити Музей на Поштовій complite

Якщо у 2016, 2017 , навіть 2018 року Поштову площу, Музей на Поштовій площі ми однозначно пов’язували з ім’ям Михайла Сагайдака - кандидата історичних наук, директора Державного підприємства «Центр археології Києва Інституту археології НАН України», то останнім часом пана Михайла чомусь ніхто не згадує…
Ми вирішили усунути цю прогалину і нагадати усім, з чого все починалось і що наразі відбувається.
А для початку просто згадаємо Вісник НАН України № 8 за 2016 рік, в якому було оприлюднено інтерв’ю Олени Мележик «КИЇВСЬКИЙ ПОДІЛ. ЗА ЗАВІСОЮ ВІКІВ» з М.А. Сагайдаком. В цьому інтерв’ю, зокрема зазначено:
«На початку 2015 року на Поштовій площі в місті Києві під час планових археологічних робіт на місці будівництва ТРЦ було виявлено артефакти часів Київської Русі. Вже знайдено вулиці XII ст., які замикаються в міський квартал, садибу, кілька будівель, поховання, штучний земляний вал, князівські печатки, кераміку та багато інших предметів. Про унікальний археологічний об’єкт, про те, що вже відкрито і що можна очікувати при продовженні розкопок, про перспективи музеєфікації ми говорили з директором Державного підприємства «Центр археології Києва Інституту археології НАН України» кандидатом історичних наук Михайлом Андрійовичем Сагайдаком.
— Михайле Андрійовичу, розкажіть, будь ласка, детальніше про розкопки на Поштовій площі. Як би Ви оцінили важливість цього відкриття?
— Повною мірою важливість цього відкриття, безумовно, зможуть оцінити тільки наступні покоління археологів, але вже зараз ясно, що ці розкопки не рядові, вони дозволяють абсолютно по-новому поглянути на певні історичні етапи. Чим далі, тим очевидніше стає, що результати цих робіт можуть виявитися своєрідним рубежем не лише у розвитку київської міської археології, а й у вирішенні цілої низки важливих історичних питань. Інтерес до розкопок підсилюється ще й завдяки тому факту, що перед нами зараз маячить можливість музеєфікації цього об’єкта. Якщо вдасться зробити музей у тій чи іншій формі, це буде важливою віхою у розвитку археології Києва.
….У нас є реальний шанс зробити щось абсолютно нове, підняти музейну справу України на інший, сучасний рівень.»
Тож друзі! Минуло 5 років. З чого все починалось, яка ситуація зараз з Музеєм на Поштовій, що треба робити. Про все це і більше в інтерв’ю з Михайлом Сагайдаком у 2021 році.

[TANYA-vlasova-UA]

Скільки років пройшло. А мені до сих пір боляче це чути. Стаття. Подробиць не пам'ятаю. То була складна комбінація, детективно шахрайська, щоб ту статтю якось "пропхати". Мене тоді ще дивувало дивне відношення ВСІХ КЕРУЮЧИХ до Подолу. Ніякі вмовляння. Ніякі пояснення. На них нічим неможливо було вплинути. Там була якась программа, записана в мозках : знищити. Це була цілеспрямована ненависть до Подолу. Ті керівники, особливо партійні, робилися якимись невміняємими.

[TANYA-vlasova-UA]

Ті хто жив на Подолі, розказували, що коли зносили старі побиті часом будинки, під кожним були якісь старовинні артефакти. Дерев'яні якісь залишки конструкцій. На диво, дерево дуже гарно збереглося. Там, де не встроми лопату, ЩОСЬ БУЛО. Ми туди бігали. І одне таке ЩОСЬ мені показували. Фундамент цегляний чогось царських часів і під ним ...мені здалося, частина якоїсь огорожі. Дивитися було неможна. Тому ми підбігли, глянули в щилину і бігцем якомога далі. Подол нищили при царях. А радянські портай геносси додовбали. Студенти швидко бігали. Навіть по схилах . Навіть на підборах 12 см. Все що мені тоді показували кияни - не існує. Навіть фото не залишились. Мене тоді особисто попередили, щоб я мою СМЕНУ навіть не брала з собою. Шкода. Це зараз у кожного мобілка. Так мені ніхто і не пояснив, що ж то за стіна така була із цілих стовбурів. Гарно оброблені. Надійно закріплені. Не халупа якась. Щось монументальне. Я з тих пір не люблю екскаватори. Все вигрібли. І цеглу. І дерево. Вщент.