Ентероцеле

Ентероцеле (від грец. “entero” – кишка, “cele” – грижа) – це опущення тонкої кишки та очеревини між прямою кишкою і задньою стінкою піхви, що проявляється як один із видів пролапсу тазових органів. Його розвиток пов’язаний зі слабкістю тазового дна, розтягненням зв’язок та фасцій, які підтримують матку й кишкові петлі. У жінок найчастіше зустрічається після гістеректомії або у період після менопаузи, коли знижується еластичність тканин і рівень естрогену.

Основні чинники ризику та патогенез:

Пологові травми. Повторні або складні пологи можуть призводити до ушкодження м’язів і зв’язок тазового дна.

Хірургічні втручання. Зокрема, після видалення матки (гістеректомії) анатомічна підтримка піхви та тазових органів може порушуватися.

Зміни гормонального фону. Після менопаузи рівень естрогену знижується, що робить тканини менш еластичними та вразливішими.

Хронічні підвищення внутрішньочеревного тиску. Кашель, підйом важких предметів, запори можуть прискорити розвиток опущення.

Клінічні прояви:

Відчуття випинання або "кульки" в ділянці задньої стінки піхви.

Тягнучі болі чи дискомфорт унизу живота або крижах.

Порушення спорожнення кишківника (особливо при значному випинанні кишки в піхву).

Дискомфорт та болісні відчуття під час статевого акту.

Методи діагностики:

Гінекологічний огляд у положенні стоячи й лежачи (з використанням дзеркал для візуалізації та оцінки ступеня пролапсу).

Ультразвукове дослідження (абдомінальне або трансвагінальне) – допоміжний метод оцінки стану тазового дна.

МРТ або КТ – у складніших випадках, для детальнішого визначення залучених структур.

Дефекографія – спеціалізоване рентгенологічне або МРТ-дослідження, яке візуалізує процес випорожнення й виявляє місце опущення кишківника.

Лікування:

Консервативне. Фізіотерапія, вправи Кегеля, песарії для підтримки стінок піхви. Воно може бути ефективним на ранніх стадіях або якщо стан пацієнтки не дозволяє операцію.

Хірургічне. Реконструктивні операції спрямовані на відновлення нормального положення кишки й укріплення тазового дна (наприклад, черезпіхвова пластика задньої стінки, сакроспінозна фіксація, використання сітчастих імплантів у певних випадках). Вибір оперативного методу залежить від ступеня пролапсу, віку пацієнтки, супутніх захворювань та планів щодо статевої активності.

Профілактика:

Регулярні вправи для зміцнення м’язів тазового дна (вправи Кегеля).

Контроль маси тіла та уникнення значних фізичних перевантажень.

Своєчасне лікування хронічних закрепів і захворювань, що супроводжуються тривалим кашлем.

Раціональне ведення пологів та запобігання надмірним розривам промежини.

Висновок: Ентероцеле – це серйозна проблема, що може значно впливати на якість життя жінок. При появі відчуття дискомфорту, випинання або болю слід звернутися до гінеколога для обстеження й оцінки стану тазового дна. Сучасна медицина пропонує ефективні рішення – від консервативних методів до реконструктивних операцій, головне – вчасно встановити діагноз і обрати оптимальну тактику лікування.