'Відновлений Едем' / Ранкові Читання - 18/12/2022

Переможцеві дам їсти з дерева життя, що є в Божому раю (Об’явл. 2:7).

Грішному людському родові було дозволено здалеку споглядати домівку своєї невинності, вхід до якої заступала ангельська сторожа. Біля райських воріт, що охоронялися херувимами, відкривалася Божа слава. Адам і його сини приходили туди на поклоніння Богові. Тут вони поновлювали свої обітниці послуху тому Законові, порушення якого призвело до втрати Едему. Коли потік беззаконня заполонив світ і нечестя людей стало причиною знищення їх водами потопу‚ Божественна рука, що насадила Едем, забрала його із землі. Але при остаточному відновленні‚ коли з’являться «нове небо і нова земля» (Об’явл. 21:1), він буде повернений у ще більшій красі, ніж на початку.

Тоді усі, хто дотримувався Заповідей Божих, тішитимуться силою безсмертя біля дерева життя; упродовж нескінченних віків жителі безгрішних світів бачитимуть у цьому прекрасному саду зразок ідеального Божого творіння‚ незайманого прокляттям ­гріха, – зразок того, чим могла б стати вся Земля, якби людина здійснила славний План Творця (Патріархи і пророки. С. 62).

Адамові повернено панування, що належало йому від самого початку.

Безмежно щасливий Адам милується деревами, котрі й раніше викликали в нього захоплення, – тими деревами, плоди яких він збирав у радісні дні своєї непорочності. Він дивиться на виноградні лози, які вирощував власноруч; бачить ті квіти, котрі так любив доглядати. Адам усвідомлює реальність того, що бачить, – це насправді відновлений Едем (Велика боротьба. С. 648).

Викуплені знову отримають доступ до дерева життя в давно втраченому Едемі й будуть зростати (див. Мал. 4:2) в міру зрілості повноти Христа, яким людство було у своїй славі на початку. Останні сліди прокляття, спричинені гріхом, будуть усунуті, і вірні Христові постануть «Господньою красою», розумом, душею й тілом віддзеркалюючи досконалий образ свого Господа. О‚ чудове викуплення! Як багато про нього було сказано, як довго і з яким нетерпінням на нього чекали і якого ніколи не могли збагнути (Там само. С. 644).