Родичі-фанати Росії: достукатися чи припинити спілкування?

У третій серії «Прощавай, імперіє!» Олеся Котубей-Геруцька говорить на чутливу, але важливу тему — як спілкуватися з рідними людьми, якщо вони мають проросійські погляди?

Трапляється, що нас з нашими близькими розділяють кілометри, кордони, чи погляди. Наприклад, у ставленні до війни, яку Росія розв’язала в Україні чи любові до русскої культури. У цьому епізоді стендап-комік Сергій Чирков розповідає свою історію спілкування з батьками, які мали ностальгію по Радянському Союзу, а українська співачка Юлія Юріна розповідає як це спілкуватись з батьками, які живуть в Росії та підтримують війну в Україні.

00:00 Початок
00:40 Опитування про вплив пропаганди на родичів з Росії
02:10 Сергій Чирков про відносини з проросійськими родичами
05:08 Юля Юріна про кубанські народні пісні й родичів з РФ
11:24 Денис Казанський про розвінчування пропаганди РФ
12:55 Як спілкуватися з родичами на окупованих територіях?
15:58 Чи варто витрачати емоційні ресурси?
17:56 Антон Дробович про компроміс у конфлікті з батьками
20:36 Чи є сенс переконувати проросійських родичів?

Запрошені гості випуску:
- Сергій Чирков, стендап-комік
- Юля Юріна, співачка
- Денис Казанський, журналіст, блогер
- Антон Дробович, голова інституту Нацпам’яті

Команда:
Ведуча: Олеся Котубей-Геруцька
Камера: Олексій Мацкевич
Монтаж: Марія Дергачова
Редактори: Олексій Мацкевич, Анна Погребна
Графіка: Ніка Назаренко

#суспільнекультура #російськаагресія #деколонізація

Підпишіться та натисніть 🔔 щоб отримати сповіщення про нові відео і трансляції
——

[SuspilneKultura]

Дякуємо за перегляд! Пишіть ваші історії та досвід спілкування з родичами з Росії, або близьких з проросійськими поглядами. Чи вдалося вам налагодити спілкування? Або як ви почуваєте себе, якщо вирішили припинити спілкування?

[eppelin]

10 років як переїхав з рф в Україну. З 2022 будь яка комунікація з батьками й рідним братом закінчилась. Ну й друзів дитинства більш теж немає, всі вони не спромоглись засудити агресію, а деякі ще й просто переповідали пропаганду. Але мене більш немає в рф, а навколо мене країна яку я люблю.Тож цей обмін мене подобається.

[ОльгаОсадчая-эф]

Так. Я з Луганська. Перед повномасштабним ми родиною переїхали до Києва.
Моя рідна сестра живе в подмосков'ї. До 2014 ми дуже класно спілкувалися родинами, їздили разом на відпочинок, хрестили дітей... Ще в 2014 році ми намагалися довести їй хто на кого напав і що відбувається в Україні.
Але вона казала, що ми не так все розуміємо, це неправда, у них в новинах кажуть інше.
Спілкування зійшло на ні: поздоровлення з Новим роком, Днем народження.
Але коли в 2024 році, під час російського авіаудару від серцевооо нападу у мене на руках померла свекруха, я назавжди викреслила таких родичів зі свого життя.

[Tetiana-wfhl]

Мій родич народився в росії і переїхав до України, коли йому було 20+ років. Зараз йому 75. У 14 році в месенджерах він намагався змінити думку своїх знайомих/ друзів росіян щодо подій в Україні. Але через деякий час терпець увірвався і він припинив будь яке спілкування з переважною більшість цих ...., він каже: мої діти Українці і я Українець. Висновок: інформаційна пропаганда+ критичне мислення формують нашу думку. Допоки по той бік не змінеться наратив в телевізорі, ніякі родичи з цього боку змінити думку не зможуть.

[moconamodoki]

Я із Сімферополя. У мене половина родичів неадеквати. З батьком вже десь два роки не спілкуюсь, бо він диванний фашист. Все життя спілкувалася російською, а з початку війни перейшла на українську.

[tjaldr]

Я, мабуть, той самий "родич з расєї", але у 2014 році. Проросійських поглядів не мав, але був під російською пропагандою у 2014 році (але мав недовіру до пропаганди), але через спілкування з українськими родичами, одним краєзнавцем Бахмуту (мої пращури з Бахмуту) та одної знайомої з України ще у 2014 році позбувся від роспропаганди - знайшов багато українських друзів через ФБ, через спілкування на фб та слухання Ютубу українською - вивчив українську мову, їздив у 2018 році в Київ, підтримую Україну та хотів би мігрувати в Україну, маю вже проукраїнський погляд та відчуваю себе більше українцем ніж башкиром (я башкир, але маю серед пращурів українських євреїв). Також, як казав один друг з України, я мотивував його перейти на спілкування українською мовою.

Тобто, як я думаю, треба щоб людина мала сумнів до російської пропаганди, дійсно хотіла дізнатися до правди - і тоді людина переможе роспропаганду.

З повагою,
Тімур, Уфа.

[artclass]

Яке щастя, що у мене в росії немає родичів. Мої родичі всі в Україні, всі патріотично налаштовані. Моя тітонька веде просвітницьку роботу з сусідками, які не такі патріотичні. А все тому, що, не зважаючи на наш російськомовний регіон, в родині завжди була українська мова і українська ідентичність.

[NataliaBazj]

Россіян легко зрозуміти. У них нічого не змінилось. Путін як путін, війна як війна, чеченів били, грузинів били, тепер українців б’ють — какая разніца. І раптом їхні українські родичі починають змінювати своє ставлення. Були братья, стали окупанти. Что случілось — нєпонятно. Мабуть, наколоті апельсини.

[kseniia_shok]

А у мене абсолютно дивна ситуація: юрідна бабуся живе у росії. Це жінка давно пенсійного віку. Вона підтримує Україну, щоразу плаче і каже, що їй прикро і соромно.
Разом із тим, моя сестра, яка народилася в Україні, тут росла і формувалася, закінчила відділення ЖУРНАЛІСТИКИ в Ужгороді і вже у зрілому віці переїхала в Туреччину, на початку повномасштабки навіть не написала, як ми. На 5 день вона написала. Я плакала, бо чекала від неї повідомлення. А вона, якщо дуже стисло переказувати, сказала, що ні фсьо така адназначьна і любофь фсьо пабєдіт. З лютого 22го я з нею не спілкуюся і викреслила її зі свого життя

[helengbr]

Мій рідний брат після у 1994 році поїхав до знайомого у мацкву і там залишився.
У нас були досить близькі стосунки і я часто їздила до нього в гості, але розмов на теми Україна – росія у нас не було. До 2014 року він кожного року приїздив з дружиною та дітьми в гості, ми їздили в село до родини і ніхто не те що не плюнув в морду його москалиці за москальську мову, а й навіть розмовляли з нею москальською, бо вона «нє панімала украінскій». І, коли у 2014 році, коли моя донька поступила в університет за кордоном, він почав з того «навіщо вам та Гейропа, бо там усі геї», а закінчив «правильно путін зробив, що ввів війська на Донбас, бо ми (Україна) там вбиваємо російськомовних українців за мову». Це був для мене шок, я пробувала йому щось пояснити, але слухати він нічого не хотів. Після цього ми з ним перестали спілкувались, я його «повикидала» з усіх друзів в усіх соцмережах; він також посварився з татом, спілкувався лише з мамою. 
24.02.24, коли вони почали нас бомбити, мама телефонувала йому (переживала – дивно, чому за нього, а не за нас?), але він не відповідав і не передзвонював три дні, а коли подзвонив, ні слова не було щодо «вибачте», «ми не підтримуємо», ні – просто говорив з нею так, ніби нічого не трапилось. Мама до цього часу з ним спілкується (дитина ж!) і на мої зауваження, що він підтримує х**ло, каже, що «він мені нічого такого не казав»… Я вже пізніше задумалась над тим, чому він не відповідав на мамині дзвінки, і зрозуміла – він чекав, поки ми не станемо з ними «адной страной» (Кієв за трі дня!)…
Я дуже сумую за тими часами, коли він був «нормальним», за тим братом, якого я знала, але я усвідомлюю, що тієї людини вже немає; він для мене помер, і мені з цим усвідомленням легше жити. Надалі ні з ним, ні з його сім’єю я не збираюсь спілкуватись, не зважаючи на тиск чи плачі мами. Я їй пояснюю, що він підтримує х**ло, а значить – убивство нас, а значить – він наш ворог, але до неї це не доходить.
І нарстанок - якщо людина, яка має доступ до інформації, знає декілька мов і до 2022 року їздила неодноразово за кордон, бачить тільки те, що генерує зомбоящик, то що можна говорити за тих, хто має тільки зомбоящик - а таких там більшість! Тому, нам своє робити - підтримувати один одного та ЗСУ, донатити на дрони для військових і допомогу тим, хто цього потребує, а за узкіх потрібно забути.

[ragdisoluce]

Це правда, що родичі в росії не вірять своїм рідним, а вірять своєму «телевізору». Безнадійно намагатися достукатися - не чують і не почують. Навіть якщо на них ракети полетять, не зміняться. Тому що навіть в Україні бачимо таких самих проросійських родичів, хоча вони вже скільки часу бачать російські ракети над своїми головами. Безнадійно. Тільки відокремлюватися від таких потрібно.

[serhii_lebid]

Достукатися - неможливо. Після стількох років вже і стукати нема куди. Вся людяність там померла

[lapabilogokota]

Дякую за таку важливу і болючу тему!
В мене теж є такий досвід. Я з окупованної території. Спілкування з батьками на рівні нейтральних тем, десь раз на місяц, в коротких переписках. Переконувати сенсу нема. Вони вважають, що "нєт мєста лучше чєм росія"... ну ок, в мене зовсім інші погляди. Я навіть не сказала, що виізджаю. Просто відправила повідомленя постфактум, що я теперь в іншій країні. Болісно, звичайно, це переживала, і переживаю. Але, якщо чесно, то вже всеодно, що про мене думають. Це мій вибір.
Слава Україні! Героям слава!

[HannaMarch]

Мій чоловік народився і до вступу до вишу жив на расіі. З 14-го року поступово припиняв спілкування з ріднею за парєбріком. Остання тітонька, яка здавалася найпритомнішою, пообіцяла на початку лютого 22-го року, що вони захоплять Київ за три дні й пішла за російським кораблем.
Місяць тому її донька поховала чоловіка, який боронив Харків. І раптом зʼясувалося, що то не вони збиралися «Київ за три дні», це «амєріканци нас пасорілі». І взагалі в них «тоже пално маладих мальчікав харонят». Про що взагалі з ними можна розмовляти? Це жінка не з-за Уралу, вона живе в 20 км від України, має в Харкові дочку, трьох онуків та племінника. До війни постійно сюди їздила, лікувалась тут місяцями, розповідала «какіє в Харькавє всє дображелатєльниє».
Яка пропаганда здатна на таке? Ні, це той випадок, коли зерна впали в дуже добре підготовлений ґрунт.

[tatianaeburashko]

Мій двоюрідний брат народився у Києві, виріс і виучився у Києві. Після КПІ направили на роботу у Ленінград. Там і живе. Підпав під пропаганду РПЦ. Ще десь у 2009-2010. Вже тоді з ним стало важко спілкуватися. А зараз це абсолютний рашист. У 22-му розповідав нам про "ракети добра". Не спілкуємося зовсім.
Пишу все це до того, що в нас і досі працює філія РПЦ. Доки вони будуть промивати нашим людям мізки?

[ТетянаК-фб]

Мені здається, у українців забагато родичів у росії. Час це виправити і викинути зі свого життя промосковських родичів.

[masenkovasilisa]

У 2014 році так, спроби до побудови діалогу були, але швидко закінчилися. У 2022 році розмов бути не може. Куля в лоб, так куля в лоб. До речі, усі наші "гнилі гілки" родини там - це педагоги, що закінчили консерваторію, психологи з визначним ім'ям, менеджери високої ланки, майже усі з магістратурами. Отже, куля в лоб має бути обов'язковою, бо такі індивіди - розумні, тому і небезпечні. А я не хочу, щоб у моїх дітей були проблеми з цими вишкребками. Ніколи знову. Дякую за цікаві сюжети💛💙

[marynanikitina]

Мій покійний тато - росіянин, вся родина по його лінії там, на далекому сході. На росії в мене було також і багато друзів. Після початку повномасштабного вторгнення я наївно думала, що просто ці люди не знають правди, що тут коять їхні війська, і треба їм просто розповісти і вони все зрозуміють і не будуть підтримувати війну. Ну бо це ж логічно і очевидно. Але виявилося, що там анти-логіка і зомбоване повторення всього, що транслює їм скабєєво-соловйовщина. Один "друг" спокійно так запитав мене десь на 5й день, як ніби я жадаю приходу рускаваміра: "ну як там у вас справи? Глибоко вже вдалося просунутися російським військам?". Я йому відповіла: "так, дуже глибоко. У сміттєві пакети. Або в землю". Він сказав, що не розуміє, що це я таке маю на увазі 🤦🏻‍♀️. Я зрозуміла, що переконати їх нереально, і тому я буду просто пхати їм в очі факти про звірства їхнього вєлікодєржавія в Україні. Я просто надсилала їм зняті відео, повідомлення про злочини окупантів. Вони спочатку благали мене перестати, а потім самі мене блокували. Втрати не відчуваю, бо такі родичі-друзі мені й не потрібні. Відчуваю тільки жах від усвідомлення масштабу загибелі мізків в російських головах і скільки біди це поки що несе нам, а не їм.

[alionasiryk]

З початком повномасштабного вторгнення викреслила 2/3 великої родини в Криму, мовчазні друзі пішли туди ж. До цього всі 8 років намагалася вести діалог, слухати та пояснювати. У лютому 2022 після моїх дзвінків під обстрілами в Ірпені і їхнього розгубленого «нє всьо так адназначна» послала далеко і більше не спілкувалася. Бо все було доволі однозначно, а тому, що я бачила особисто, боялися повірити. Що ж.
Є дуже протилежні приклади поведінки близьких, тож за деяку діяльність особисто після звільнення здаватиму причетних в СБУ, без жодної жалості до їхніх дітей, бо моя донька мала всі шанси не вибратись з окупації Київщини.
Таких сімейних трагедій багато, тому треба підтримувати один одного.

[ІринаПух-дб]

Ми ніколи і нікого не зможемо там переконати. Якщо після жахіть Маріуполя мої маріупольські родичи говорять, що у всьому винна Україна, то інших важелів впливу я просто не можу уявити. Змиритися і викреслити тих людей з життя, крапка.