Епістемологічна упередженість у природознавчих і суспільних науках | За ред. Абдельвахаба Ельмессірі

Збірка досліджень, які входять до складу цієї антології, є критичним оглядом предмета, широко визнаного у мусульманських академічних колах як важливого й такого, що визначає аспект академічних знань, незважаючи на те, що він є частиною західної філософії науки й думки. Це домінування філософського позитивізму й майже повне прийняття, а також беззаперечне прийняття парадигм, термінології й науково-дослідних моделей, фактично чужих соціально-економічним і релігійним реаліям мусульманського світу. Наскільки ж широким є їхнє застосування й наскільки вони самостійні? На думку Ельмессірі, питання упередженості в методології й термінології є проблемою, з якою стикаються дослідники в усьому світі. Проте особливо гостро вона стоїть перед інтелектуалами «третього світу», бо вони, хоча й пишуть у культурному середовищі зі своїми специфічними концептуальними й культурними парадигмами, втім стикаються з чужою парадигмою, яка намагається нав'язати себе їхньому суспільству й навіть заволодіти їхніми думками й уявою. Чому б не створити нову галузь науки, яка ідеально підходить для цієї цілі, з її власними механізмами, методологією та орієнтирами, щоб подолати епістемологічні упередження й відкрити ворота іджтіхада?

Мета представлених статей – виявити деякі недоліки, приховані в нашій термінології, методології, дослідницьких інструментах і концептуальних принципах, і висунути альтернативні, які характеризуються більшою незалежністю й нейтральністю. Завдання полягає не в применшенні загальнолюдської цінності творчого внеску Заходу, а в тому, щоб підкреслити небезпеку розгляду його як відправної точки й застерегти від майбутніх спроб постійно «наздоганяти» його.