Леона Вишневська - Саtеліт

Тиша,
немов засолоджене днем марево,
від подихів нишком зникає.
Всі твої болі чорними хмарами
кудись невпинно втікають.

Всі твої сумніви – тонке намисто,
на шиї вічності рветься днями.
Чуєш як минуле обривається свистом
вітру з гір, що свідомість мою отямив.

Тиша.

Підкрадається нишком, наче немає кісток.
Нічого під нею не скрипне, нічого вже
не болітиме.
Ми з тобою розлучались кометами
разів зі сто,
але кожного разу на світанку
знову були сателітами.