#IStepanovaBorovskaya plays 'The Puff'by I.Stepanova-Borovskaya

#IStepanovaBorovskaya plays "The Puff"by I.Stepanova-Borovskaya
І.Степанова-Боровська "Подих" ор.3 № 5 вик. автор І.Степанова-Боровська

[irinastepanova-borovskaya]

Віктор Вдовченко
2 дні тому
Миколаївський художній музей імені В. В. Верещагіна — художній музей, розташований у Миколаєві. Знаходиться у будівлі № 47 на вулиці Великій Морській, яка є пам'яткою архітектури другої половини XIX століття.
Історія. Передумови створення художнього музею. Велику роль у створенні Миколаївського обласного художнього музею ім. В. В. Верещагіна відіграв Микола Антонович Гедройць. Високоосвічена і духовно щедра людина, князь М. А. Гедройць багато зробив для збереження образотворчого мистецтва, пошуку активних форм популяризації і підтримки українських художників, згуртував навколо себе людей, небайдужих до долі країни, розвитку та популяризації художнього мистецтва. Проживаючи в Миколаєві, М. А. Гедройць ініціював створення Товариства витончених мистецтв, яке в 1913 налічувало понад 100 членів і об'єднувало миколаївських художників і прихильників мистецтва. Про високий авторитет Товариства свідчив і факт опіки над ним Великого князя Кирила Володимировича.
Саме з ініціативи М. А. Гедройця, організаційний комітет звернувся з листом до Президента Академії мистецтв, де зазначалося: «Ім'я В. В. Верещагіна, як колишнього вихованця морського училища, який, до того ж, так трагічно загинув у морській стихії, оточене винятково зворушливою шаною серед моряків. І ми, миколаївці, прагнемо увічнити пам'ять славетного художника — філософа …, який так блискуче прославляв своїм генієм нашу Вітчизну».
Заснування музею
Музей засновано в 1914 (у 2021 році - 110 річниця) членами місцевого товариства прихильників образотворчих мистецтв як пам'ятник художнику Василю Верещагіну. Перша колекція музею була розташована у колишньому будинку гауптвахти військового відомства та містила твори, які були передані Академією мистецтв, Російським музеєм Олександра III, а також особисті речі, що були надіслані вдовою В. В. Верещагіна — Лідією Василівною.
Велику допомогу у справі створення музею та присвоєння йому імені В. В. Верещагіна надав комітету художник І. Є. Рєпін. Він схвалив і підтримав ініціативу М. А. Гедройця. В іншому листі, вже до військового Морського міністерства, І. Ю. Рєпін підкреслював: «Форма виявлення нашого шанування світлої пам'яті покійного В. В. Верещагіна — підстава художнього музею його імені в морському місті, в Миколаєві, цілком доцільна і найкращою мірою увічнює образ художника-патріота як повчальний приклад майбутнім поколінням».
Водночас Товариство витончених мистецтв ім. В. В. Верещагіна, очолюване князем М. А. Гедройцем, вирішувало з місцевою владою, зокрема з міським головою Миколою Павловичем Леонтовичем, питання про виділення приміщення для новоствореного художнього музею.
Після того, як Імператорська Академія мистецтв і Російський музей (Санкт-Петербург) висловили згоду на передачу в Миколаїв творів В. В. Верещагіна та інших полотен відомих художників, до міської Думи з вдячністю і новим проханням звернулися члени Ради Товариства витончених мистецтв, де відзначили про необхідність виділення окремого обладнаного приміщення.
Після такого звернення Дума разом з міським Головою М. П. Леонтовичем, вирішили для функціонування майбутнього художнього музею ім. В. В. Верещагіна, надати приміщення Миколаївського Відділення Імператорського Технічного товариства.
Відгукувалися меценати, які погоджувалися передати до колекції музею твори з власних колекцій. Вдова художника Л. В. Верещагіна передала особисті речі художника, Імператорський Ломоносовський порцеляновий завод готувався відправити до Миколаєва порцелянові вироби. Все це не давало можливості в нормальних умовах демонструвати у передбаченому приміщенні музейні експонати. Крім того, надалі планувалося в художньому музеї влаштовувати виставки-продажі художніх полотен та інших виробів мистецтв.
Таким чином, знову порушується питання про нове приміщення. До цієї справи залучають І. Є. Рєпіна, авторитет і слава якого допомогли. Письмові звернення великого художника до царя, морського міністра І. К. Григоровича та інших чиновників зрушили справу з місця.
22 вересня 1912 Головний інспектор морської будівельної частини, виконуючи урядове розпорядження, передав в оренду на 12 років приміщення однієї з найкращих споруд міста — гауптвахти для художнього музею. Це було найбільш відповідне приміщення, як за розмірами, так і за місцем розташування — на Соборній площі. Будинок був зведений у вигляді двоповерхового палацу на замовлення Г. О. Потьомкіна за проєктом петербурзького архітектора І. Є. Старова у класичному стилі. У цьому приміщенні музей планувалося розмістити на верхньому поверсі, а художні майстерні, школу мистецтв та інші допоміжні приміщення повинні були розташовуватися на першому поверсі, тут же планувалося відкрити крамничку, де б продавалися декоративно-ужиткові вироби, брошури про В. В. Верещагіна та інше.

[irinastepanova-borovskaya]

Віктор Вдовченко
2 дні тому
Василь Васильович Верещагін брав участь в укладанні альбому «Живописна Україна» (разом з Л. Жемчужниковим, 1862).
«Живопи́сна Украї́на, Мальовнича Україна (рос. Живописная Украина) — серія малюнків Тараса Шевченка, виконаних у техніці офорту в 1844. Автор прагнув видавати по 12 естампів щороку, але через матеріальну скруту цей грандіозний задум реалізувати не вдалося. Замість того, було видано лише один альбом, куди ввійшло 6 естампів: «У Києві», «Видубицький монастир», «Судна рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигирині». Цей альбом знайшов відгуки у тогочасній пресі.
Історія створення
Задум видання серії офортів, що оспівують красу України виник у Тараса Шевченка в 1843 під час його подорожі Батьківщиною, про що свідчать його малюнки та замальовки, зроблені під час цієї поїздки. Рішення автора виконати задуману серію саме в офорті було для його часу сміливим і новим, оскільки в Імператорській академії мистецтв, де в цей час панувала класична різцева гравюра, офортом практично ніхто не займався.
Повернувшись до Петербурга в березні 1844, Шевченко почав працювати над підготовкою до видання «Живописной Украины». Митець прагнув оформити свої твори як художнє періодичне видання про історичне минуле, народний побут, звичаї і фольклор, природу й історичні пам'ятники України. Над цією серією він продовжував роботу протягом всього 1844. Шевченко сам працює над виготовленням гравюр, в процесі роботи освоюючи складну техніку.
З початком роботи над виданням, Шевченко одночасно звертається листовно до різних осіб з проханням допомогти йому розповсюдити «Живописну Україну». В подібному листі від 1 жовтня 1844, адресованому чернігівському цивільному губернатору П. І. Гессе, він пояснює мету задуманого видання:
«Мне кажется, будь родина моя самая бедная, ничтожная на земле – и то бы она мне казалась краше Швейцарии и всей Италии. Те, которые видели однажды нашу Краину, говорят, что желали бы жить и умереть на ее прекрасных полях. Что же нам сказать ее детям? Должно любить и гордиться своею прекраснейшею матерью. Я как член ее великого семейства служу ей ежели не на существенную пользу, то по крайней мере на славу имени Украины. Обладая в мале искусством в живописи, предпринял я издание, названное мною «Живописная Украина».