Рута Вітер | Марія Гончар #поезія #вірші

Показать описание

8-го листопада 40 років від дня народження Рути Вітер

Туга за степами

Виходжу в степ, а степу вже немає,
І небо не своє, неначе небо вкрали,
А я – чужа, вигнанниця із раю…

І ніч – пустеля. Місяць, як залізний,
Душа з корінням вирвана із роду.
Супроти вітру йдеш – пісок в обличчя сипле,

Первíсна туга гусне криком в горлі,
І груди повні бурею, немов литаври білі, -
Нестерпно дихати, коли не бути вільним. . .

Супроти часу йдеш – курган мовчить горою,
Століть мечі всесвітять в спину ледом,
А ми, як прометеї, скелі гострі крушим,

Рікою забуття струмує кров у жилах,
І кінь стрімкий чимдужче рветься в ніжність. . . Хоч крапельку сльози, бодай ковток повітря,

І вибуху вишень, і буйства генів диких!
Прапам’яттю доріг вертаємось до себе
На шум огню, на поклик предків тихий.

У біль уярмлені, розтерзані стражданням
Ростемо в глибину, здіймаємось над смислом.
Та крапелька сльози, один ковток повітря -

І крила кам’яні стають могутньолéгкi
І смерті не спинити цей політ натхненний,
Коли достойні ми воскреснути навіки.

Вірш, художня ілюстрація: Рута Вітар
Читає: Марія Гончар

Пігель Юлія Романівна, також відома як Рута Вітер (8 листопада 1981, Львів — 14 вересня 2008) — українська поетеса, художниця, науковиця. Закінчила Львівську національну академію мистецтв (2004). Членкиня Національної спілки письменників України.