Новомильське городище. Мильчеськ. Міста Погориння

МИЛЬСЬК
Залишками літописного Мильська є городище на північно-східній окраїні с. Новомильська Здолбунівського району Рівненської області. Поселення згадується у зв’язку з подіями 1151р.: тут Володимир Галицький, ідучи на допомогу Юрію Довгорукому, зустрівся з Андрієм Юрійовичем, який у цей час княжив у Пересопниці [ПСРЛ, т. II, с. 411]. Городище лежить на правому березі р. Усті в урочищі Дівич-гора, на західному краю узвишшя, нині вкритого лісом (рис. 78, а). Ділянка, на якій розміщене городище, підвищується над заплавою ріки на 65-70 м. Пам’ятка відома з кінця XIX ст. [Антонович, 1901, с. 97], у 20-30-х роках XX ст. її обстежували польські археологи [Rauhut, 1960, s. 246], у 1952 р. досліджував Ю. М. Захарук [Захарук, Звіт за 1952 р., с. 9-10], неодноразово - автор [Прищепа, Отчет за 1987 г., с. 18; Прищепа, Отчет за 1989 г., с. 28-29;
Прищепа, 2006А, с. 109; Прищепа, Войтюк та ін., Звіт за 2010 р., с. 25-28].
Мисовий майданчик городища має розміри 160x130 м (площа 1,5
га), він оточений по периметру валом заввишки 2-4 м зі східної напільної сторони, а з інших сторін висота валу не перевищує 1,0-1,5 м від рівня майданчика За плановою схемою майданчик близький до городищ «волинського» типу, що їх виділив П. О. Раппопорт. Його північно західна й південно-західна сторони прямі, сходяться під прямим кутом, а інші дві - дугоподібні в плані. З напільної сторони мисовий майданчик захищений двома ровами, між якими насипано вал заввишки до 4 м. З інших сторін оборонний рів продовжується як тераса завширшки 8-10 м. Схили мисового майданчика вище від
тераси ескарповані, круті, заввишки 8-10 м. Із південної і західної сторін на окремих ділянках він захищений додатковими валами.
Сліди давнього в ’їзду п р о ­стежую ться із південно-західної сторони мисового майданчика. Від південного кута на північний захід по зовніш хньому схилу мисового укріплення проходить дорога, яка
виводить до проїзду на майданчик, тут вал має розрив. На мисовому
майданчику збереглися два округлі в плані, лійчасті у розрізі заглиблення.Перше з них, дещо зміщене від центру майданчика на північ, має діаметр близько 10-12 м, глибину до 5 м, а друге заглиблення, що за 15 м на схід від попереднього,- діаметр 7-8 м, глибину 4 м. Вірогідно, це сліди давніх колодязів чи цистерн для води. З напільного боку мисовий майданчик і частину височини на південь від нього захищають ще три лінії оборони, що складаються із земляних валів і ровів. Ці оборонні лінії перетинають височину від північного до південного країв і мають протяжність близько 300-350 м. Внутрішня лінія оборони складається з валу заввишки до 2 м і рову завглибшки 1,5 м. Середня лінія оборони має вигляд двох паралельних валів заввишки до 1 м з ровом між ними. Зовнішня лінія оборони біля північного краю височини проходить на відстані близько 100 м від внутрішньої оборонної лінії, а біля південного краю обидві лінії оборони зближуються, відстань між ними - лише 25-30 м. Зовнішня лінія оборони складається з двох паралельних валів і двох ровів перед ними. Внутрішній вал має висоту до З м, а рів перед ним завглибшки до 2 м. Зовнішній вал помітно нижчий, заввишки до 2 м, а рів перед ним завглибшки до 1,5 м. За межами мисового майданчика на захищеній валами території височини не виявлено культурних нашарувань епохи Київської Русі, трапляються лише матеріали мідного віку. Площа всього городища - 6 га.
Біля південного краю зовнішньої оборонної лінії Новомильського
городища є курганний могильник. Кургани розміщені на трикутному
в плані майданчику, обмеженому із заходу оборонним валом городища заввишки до 1,5 м. Зі сходу майданчик захищений додатковими відрізком валу заввишки 1,0-1,2 м й ровом. Довжина зверненої до схилу південної сторони майданчика сягає близько 100 м, довжина інших сторін - 150— 160 м.
Від північного кута майданчика, на якому розміщений курганний
могильник, починається ще одна лінія оборони. Вона проходить уздовж південного краю височини із заходу на схід до глибокої балки. Складається з валу заввишки 1,5 м і рову завглибшки 1,5-2,0 м, викопаного з північної сторони від валу. Довжина цієї оборонної лінії - близько 850 м.
У підйомному матеріалі тут трапляються уламки гончарного посуду Х-ХІІІ ст.
Городище літописного Мильська відзначається доброю збереженістю оборонних споруд і культурного шару. На його території не виявлено слідів заселення в післямонгольський час. Здобуті археологічні джерела дають змогу зробити висновок, що в X ст. сформувалося неукріплене поселення
в пониженій частині мису, а в першій половині XI ст. було збудовано потужну фортецю на мисоподібному виступі височини. Заселеним був лише мисовий укріплений майданчик. Другий майданчик, захищений додатковими обороними лініями, не був постійно заселеним у давньоруський час. Укріплене поселення припинило свій розвиток близько середини XIII ст., вірогідно, у зв’язку з Батиєвою навалою на Південну Русь.
Богдан ПРИЩЕПА. ПОГОРИНСЬКІ МІСТА в X - XIII ст.