вірш 'Ліквідаторам присвячується' автор Катерина Мотуз

26 квітня 1986-го року...

Про цю дату чули у кожному куточку нашої планети...

В цей весняний день на Чорнобильській атомній електростанції сталася наймасштабніша трагедія людства, яка забруднила довкілля та забрала життя десятків тисяч людей, яка зробила чималу територію нашої держави не придатною для проживання, результати якої ми ще й досі відчуваємо...

Для усунення наслідків жахливої аварії були задіяні сотні тисяч людей... людей різних професій і національностей, різних за віком і статтю, різних за своїми фізичними можливостями...

Їх в народі назвали – ліквідаторами...

Саме ці люди, майже сорок років тому героїчно рятували світ і кожного з нас з вами від страшної катастрофи, саме ці люди жертвували своїм життям і здоров’ям, добре розуміючи на яку небезпеку себе наражають... Багатьом з них не судилося прожити навіть кількох днів чи місяців, багатьом – кількох  років... Вони помирали в тяжких муках, незважаючи на молодий вік і донедавна здоровий організм...

 Радіація, яку не можна було побачити, робила свою підступну справу і непомітно підточувала здоров’я, додаючи нові і нові хвороби...

З роками ліквідаторів аварії ставало все менше і менше, а ті, що залишилися, мають такий « букет» хронічний захворювань, який важко навіть уявити...  Для підтримки їхнього здоров’я конче необхідне регулярне і якісне лікування, частенько дороговартісне, на яке вони, здебільшого не мають фінансів...

Гібридна війна на сході країни, реформа в медицині, повномасштабне вторгнення – це все поступово відсовувало ліквідаторів на задній план...зникало фінансування закладів, які надавали їм допомогу, зникали програми по безоплатним лікам...

Ось так, потроху, недоліковані, з образою в душі та відчуттям, що про них всі забули, учасники ліквідації втрачають останні крихти здоров’я і надії, залишаючись сам на сам зі своїми проблемами...

Їх поступово починають прирівнювати до звичайних людей... проте вони не звичайні! Це, без перебільшення - Герої, про яких чомусь намагаються забути в урядових кабінетах... Це люди, які заслуговують на особливу увагу від суспільства та влади, натомість чують: «Наразі не на часі...» Ця фраза – це швидше незграбне виправдання бездіяльності і байдужості до людей, які свого часу вчини подвиг, заплативши надвисоку ціну заради порятунку країни та світу і яким зараз потрібно, зовсім не багато – лише доступне лікування і хоча б трішки поваги, на яку вони насправді заслуговують...

У день ліквідатора, який відзначається 14 грудня хочеться подякувати кожному ліквідатору за вчинений подвиг та хвилиною мовчання вшанувати пам’ять тих, хто віддав своє життя рятуючи світ...