Мене весна до себе запросила…

Мене весна до себе запросила,
Я йшов до неї під рясним дощем.
Мене, такого… бачити хотіла!
А я – за деревом ховався і кущем.

А дощ все падав, падав без зупинки,
І зеленіли трави на землі.
Я перестрибував калюжі і будинки…
І бачив клаптик неба вдалині…

Та тільки марними були мої надії
Про те, що вийде сонце хоч на час.
Весінній дощ привів мене до мрії,
Забравши з серця смуток водночас.

І от – стою… промоклий весь «до нитки»,
Але й цьому радію, як дитя.
Складаю миті… квіткою до квітки…
В букет яскравих кольорів життя.

DSh

[РаїсаРоманчук-еи]

Так
Заслухалась...
Красиво прочитав / і сам вірш так гарно написаний...
Молодець....
Дякую....
Люблю/ коли класно (( по

[irenvanina]

Сонце обов'язково вийде !!! 👏👏👏🏵🏵🏵🩵💛

[МеддіагностикаЦентр-хд]

Скільки ж любові та життєдайної сили в цих строках ! Дякуємо від щирого серця!