Українське сватання в давнину

Кожному весіллю передує сватання - так прийнято в українських традиціях, хоча ця традиція прослідковується і в традиціях всіх слов'янських народів. Сватання — одна з частин традиційного весілля, під час якої вирішується питання про шлюб, прохання згоди на шлюб за дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних. Особи, які просили згоди на шлюб, називались сватами чи старостами.
Більше двох століть тому абсолютно звичайною справою було сватання дівчини до хлопця. У дівчат на цей рахунок були однакові права з хлопцями. А в більш ранні часи сватання дівчат навіть переважало над сватанням юнаків. Дівчина приходила в будинок улюбленого юнака і, звертаючись до його матері, просила прийняти її в невістки. З кінця ХІХ століття дівоче сватання майже повністю залишилося в минулому. Головним в сім'ї незмінно став вважатися чоловік, він же і має ініціативу в сватанні. Дівчині відводиться пасивна роль, хоча саме вона вирішує, чи бути весіллю.
Сватання проходить у формі розмови старостів з батьками нареченої, обмін хлібом, перев'язування нареченої хустиною на знак згоди, а старостів — рушниками. Сватання відбувалося у вільний від польових робіт час. Сватати дівчину вирушали пізно ввечері, щоб у разі відмови зберегти сватання у таємниці. Зайшовши до хати з хлібом у руках і привітавшись, старости починали розмову про мисливців, які натрапили на слід куниці (олениці) — красної дівиці, чи купців, які дізнаються про товар, тощо. Потім кликали дівчину й прилюдно запитували її згоди на шлюб. Відповідь нареченої була обов'язковою та вирішальною. У випадку відмови принесений хліб старостам повертався і дівчина підносила гарбуза (іноді — макогона). Щоб уникнути такого сорому часом посилали «розвідника» — з метою вивідати наміри дівчини та її батьків. А якщо відповідь дівчини була ствердною, то сватів перев'язували рушниками або підносили їм на хлібі хустки чи рушники. Нареченого дівчина перев'язувала хусткою. Тоді обговорювали придане.
Якщо наречений не подобався батькам нареченої, йому вручали гарбуз. Образившись, свати могли закрити двері спиною, що було прокляттям, яке прирікало дівчину на незаміжнє життя. Однак якщо парубок подобався родичам дівчини, значить, сватання пройшло успішно, молодих оголошували нареченим і нареченою. Призначався день весілля і проходила вже обопільна рада.
.
.
.
.